Огляд з закритими очима

6

Нашу фірму зобов’язали проходити безкоштовний медогляд. Ну, треба так треба. Лікарі приїхали до нас на підприємство. Де б розмістити всіх? Звичайно ж, у великому приміщенні цеху без перегородок, де дівчата роздягаються для зняття ЕКГ, а на сусідньому стільці чоловікам перевіряють зір.

Гаразд, чорт з усім цим. Зняли ЕКГ. Перевірили зір. Сідаю за стіл до терапевта.

— Скарги є?
— Знаєте, от в грудях болить іноді…
— Дівчина, я терапевт, мене цікавить, ви застуджені або кашляєте. Так і вам всього 24, у вас нічого в грудях боліти не може. Наступний!

Добре, залишився всього один лікар — гінеколог. Довелося на цей раз їхати до нього — добре, в робочий, а не особистий час. Бабулька, яка навіть носа свого не бачить, заповнює мою картку:

— Цикл місячних скільки днів?
— 32.
— Ой, — каже вона, — я вже написала 28. Гаразд, а за скільки днів?
— За п’ять, — кажу.
— Ой, а я вже вписала сім. Ну ладно… Коли були востаннє?
— 20 листопада, — кажу. Вже самій цікаво, чим усе скінчиться.
— Ні, — замислюється бабуся. — Я ж написала 28 днів, значить, десь 26-е напишемо. І взагалі, якийсь цикл у тебе неправильний, заміж тобі треба!

Ну ладно, бабулька сліпа, обручки не розгледіла, буває.

З кабінету я виходила вже в істериці. Через місяць отримала свій так званий «паспорт здоров’я». На першій сторінці найголовніші дані про пацієнта, тобто про мене: громадянка така-то, курить, піддається стресовим ситуаціям і вживає антидепресанти, алергією на медичні препарати не страждає.

Мені, не палити, не стрессующей і в житті речей міцніше валер’янки не пила, а головне, що страждає жорсткої алергією на лідокаїн, моторошно цікаво: чого ж мені жодного такого питання не поставили? І якщо все одно вся ця інформація пишеться від ліхтаря, навіщо витрачати свій і наш час?

Той чудовий «паспорт здоров’я» я прибрала подалі, думаю порвати. А те, станься що, мене ж завдяки йому лідокаїном і заб’ють.