Світлий образ темних сил

91

Не раз і не два тут з’являлися історії з критикою сучасної літератури, якій є чим задолбать читача. Внесу свої, як кажуть, п’ять копійок.

Колись молоді і талановиті автори створювали ужастики про вампірів за рахунок простого оскарження праці своїх попередників. Виглядало це приблизно так:

— Вампіри близько, терміново давай осиковий кілок!

— Що за маячня? Осиковий кілок не вбиває вампіра!

— Але я читав…

— Та зрозумій ти, в книжках пишуть тільки дурниці. Нам не кількість потрібен, а срібло!

Але це золотий час пішло. Тепер роботи попередників оспорюються за рахунок національного колориту.

Ось письменник з Татарстану. У його романі вампір — не ожилий чоловік, а демон в тілі невинно вбитого.

Неподалік молода японка. В її оповіданнях голова вампіра живе повноцінним життям окремо від тіла.

Поруч причаївся німецький письменник, чиї герої вранці постають людьми похилого віку, вдень — немовлятами, увечері — собаками і лише вночі — вампірами.

Друзі мої! Література про вампірів (перевертнів та інших) з’явилася саме як альтернатива міфів, легенд і казок. Не слід їм перетинатися. Об’єднуючи розважальне чтиво з фольклором, ви створюєте монстра, який не приваблює читача, а навпаки — відштовхує від вашого твору.

З жахом чекаю чергового бестселера. Нехай краще клыкастики в ньому виблискують, ніж палять вогнища у вигляді кола, прославляючи свого творця — бога Одіна.