Йшла Саша по шосе і не їла нічого

120

Я цілком коммуникабельное і добродушне створення — готова підказати час, дорогу до потрібного пункту, поділитися сигареткою (і навіть парою десятків), якщо я бачу перед собою Екшн сно потрапив у біду людини. Якщо у мене видається вільний час, я готова попрацювати психологом для численних фріків, що траплялися на моєму шляху по весні й осені.

За службовим здоров’я доля змусила мене два дні підряд відвідувати віддалену поліклініку у вкрай ранні години. Вчора я йшла із закладу після здачі шести пробірок крові з трохи блідим і пригніченим виглядом. Першими, хто попався мені на шляху, стала жінка середніх років з сином:

— Добрий день! Ви, напевно, помітили, що сьогодні відносини між людьми…

Я не дала їй договорити, чемно вибачилась і поскаржилася на те, що поспішаю. Мене навіть трохи помучила совість за те, що я прийняла жінку за сектантку (хоча, напевно, не даремно).

Сьогодні мені знову треба було йти на здачу дорогоцінних рідин, на яку я шалено спізнювалася. Довелося бігти на підборах, під дощем і з виряченими очима. Була зупинена якоюсь дамою, яка показала мені на що росте на узбіччі дороги гриб і запитала:

— Ви думаєте, він їстівний?

Тут моя душа не витримала, і я проорала:

— Так поняття не маю! Що може взагалі їстівного рости біля шосе?!

Сподіваюся, дама пробачила мене за бруд тон. А я сподіваюся, що хоча б завтра зможу спокійно пройтися по вулиці мовчки.