Ми ж в ніс до нього не ліземо, нехай і він не пристає

353

Їду зранку в універ. Заходжу в маршрутку, виробляю рекогносцировку на місцевості. Результат невтішний: сидячих місць немає, у мене ж в руках відчутною тяжкості сумка з ноутбуком, ще одна сумка на плечі, але робити нічого. Стаю поруч з ще однією дівчиною. Прямо поруч з нами сидять два хлопця. Місця, природно, не поступаються, але я вже звикла. Хіба Мало, раптом вони всю ніч розвантажували вагони з вугіллям, тепер втомилися, хочуть посидіти.

Гаразд. Стою, качаюсь туди-сюди. Раптово чую характерне клацання кусачки для нігтів. Дивлюся — один з вищезазначених індивідів стриже брудні нігті на руках (слава Богу, ще не на ногах) і продукти своєї життєдіяльності нічтоже сумняшеся кидає на підлогу маршрутки. Пересмикнуло. Відвернулася, стою собі, дивлюся у віконечко, — мовляв, я нічого не бачила, він нічого не робив.

Клац.
Клац.
Клац!

Я не витримала, розвернулася до нього:

— Що ж ти робиш, свиня така? Припини негайно! Знайшов місце, де стригти свої брудні нігті!

Відповідь, гідний цього хомо неряхуса, не змусив себе чекати:

— Сама свиня! Не подобається — не дивись, коза!
— Ти ж не один тут сидиш! Припини цю секунду!

Дівчина, що стояла поруч зі мною, приєдналася до мене в своєму обуренні:

— Те, що ви робите, неприйнятно в громадському місці.
— Що хочу, те й роблю!

Після пари хвилин безплідних суперечок я зітхнула і відвернулася. Півдороги я чула за спиною дебільне хихикання на тему «які ж ці дві кози дурепи».

Приїжджаю в університет, розповідаю про це «чарівній істоті» одногрупникам. Від одного з них чую чудовий відповідь:

— Ні, ну те, що він з тобою так розмовляв, це він, звичайно, помилявся. Але те, що стриг нігті, — ну, дурниця, відвернулася б і не дивилася!